Декількома словами
У 2005 році франкфуртський «Айнтрахт» страждав від «виїзного вірусу» – жахливої форми у гостьових матчах Другої Бундесліги. Президент клубу Петер Фішер різко критикував безвольну гру команди після поразки від «Алена», описуючи симптоми як дезорієнтацію в обороні, страх у півзахисті, симуляції в атаці та надмірну чутливість до критики.
Серія «Айнтрахт Франкфурт сьогодні 20 років тому» відроджує історичні статті. Сьогодні згадуємо, що хвилювало «Айнтрахт» у 2005 році.
Стаття «Виїзний вірус Айнтрахта» з’явилася 5 квітня 2005 року.
«Досі спірно, чи можна вважати віруси живими мікроорганізмами». Так написано в одному з лексиконів. Але після безжиттєвої гри «Айнтрахта» у жахливому матчі проти «Алена» (2:3), стало зрозуміло: команда тренера Фрідельма Функеля остаточно інфікована «виїзним вірусом».
Президент клубу Петер Фішер заявив: «Це було нахабство, як ми там виступили. Якби ж нас перемагали сильні суперники. Але це команди, яким ми з нашим складом зазвичай повинні показувати межі. За таке можна лише соромитися».
«Виїзний вірус» «Айнтрахта» демонстрував такі типові симптоми:
- Повна дезорієнтація. Головним чином в обороні (помітно при всіх трьох пропущених голах).
- Сильні напади страху. Особливо у півзахисті перед контактом з м’ячем. До цього додається повна втрата відчуття при найпростіших пасах на п’ять метрів.
- Надзвичайна схильність до падінь. Часто в атаці, викликана раптовими нападами слабкості (симуляції).
- Надмірна чутливість та погане самопочуття при критичних запитаннях щодо причин.
Чи існують ліки проти «виїзного вірусу»? Президент Фішер запропонував: «Потрібно постійно показувати команді відео цього жахливого матчу. І водночас дати їм зрозуміти, що так вони й надалі будуть їздити селами Другої ліги…»
Автор тексту:Олена Бондаренко — Олена – досвідчена журналістка-розслідувачка, що спеціалізується на викритті корупційних схем у вищих ешелонах влади. Її репортажі відзначаються глибоким аналізом, ретельним збором фактів та сміливістю у висвітленні резонансних тем. Вона не боїться ставити незручні запитання та доводити свої розслідування до кінця, навіть якщо це становить загрозу її безпеці.
