Декількома словами
Берлін і Тель-Авів уклали партнерство, але коли Тель-Авів опинився під обстрілом з Ірану, Берлін не висловив солідарності і не запропонував допомоги. Відсутність реакції з боку Німеччини викликає критику та ставить під сумнів сенс партнерства.
5 травня 2025 року Берлін і Тель-Авів офіційно уклали угоду про партнерство між містами. На урочистій церемонії в Червоній ратуші були присутні очільники міст – бургомістр Берліна Кай Вегнер та мер Тель-Авіва Рон Хулдай. Тоді Кай Вегнер наголосив на "відповідальності та зобов'язаннях" Берліна перед Державою Ізраїль, а над будівлею ратуші було піднято прапор Ізраїлю як символ солідарності до моменту звільнення всіх заручників, утримуваних терористами ХАМАС.
Однак, всього через місяць, у середині червня 2025 року, ситуація кардинально змінилася. Тель-Авів фактично перетворився на зону бойових дій, зазнаючи масованих атак ракетами, безпілотниками та крилатими ракетами, запущеними з території Ірану. Відомо, що Іран активно просувається в розробці ядерної зброї та відкрито заявляє про намір знищити Ізраїль. У відповідь на ці погрози та атаки Ізраїль завдав ударів по іранських ядерних об'єктах.
В той час, коли мешканці Тель-Авіва змушені шукати прихистку в бункерах, і вже є втрати серед цивільного населення (повідомляється про десять загиблих та дві сотні поранених), з Червоної ратуші в Берліні не чути жодних заяв. Раніше продемонстрована "відповідальність та зобов'язання перед Державою Ізраїль", здається, зникли. Настала гучна тиша з боку німецької столиці.
Виникає слушне запитання: як можна залишатися байдужим, коли твоє нове місто-партнер піддається обстрілам? Очікувалася хоча б словесна підтримка меру Тель-Авіва та жителям міста, які опинилися під ракетним ударом.
Більше того, могли б бути запропоновані конкретні заходи допомоги: наприклад, надання обладнання для розчищення завалів, запрошення постраждалих мешканців на відпочинок до Берліна або навіть організація повітряного мосту за участю Бундесверу для доставки гуманітарної допомоги чи евакуації. Будь-яка з цих ініціатив була б адекватною реакцією справжнього партнера.
Відсутність такої реакції з боку Берліна змушує сприймати недавнє партнерство як просту формальність. Як свідчить відоме прислів'я, друг пізнається в біді. І в поточній критичній ситуації Берлін не виявляє себе як друг Тель-Авіва.
Критика стосується не лише Берліна, але й позиції Німеччини загалом. Складається враження, що країна дистанціюється від конфлікту. Навіть новий міністр закордонних справ закликає Ізраїль до "стриманості", при цьому підтверджуючи, що Іран справді прагне знищити єврейську державу. Німецькі засоби масової інформації, зокрема суспільні мовники, звинувачуються в упередженому висвітленні подій, що створює однобічну картину, несприятливу для Ізраїлю.
Наприклад, одна з новинних радіопередач почала свій випуск зі ствердження, що Ізраїль лише "звинувачує" Іран у створенні атомної бомби. Це некоректно. Насправді, це не звинувачення, а підтверджений МАГАТЕ факт, який став причиною запровадження міжнародних санкцій проти Тегерана майже два десятиліття тому.
У ЗМІ рідко йдеться про те, як іранська влада підбурює ісламістів по всьому світу до здійснення терактів проти західних країн та постачає їм зброю. Або про розробку Іраном далекобійних ракет, здатних досягти європейських столиць, таких як Берлін, Варшава, Париж та Лондон, і плани щодо їх оснащення ядерними боєголовками.
Всім, хто стежить за ситуацією, очевидно, що дипломатичні заяви та красиві слова більше не здатні зупинити агресивний іранський режим. Ізраїль, на думку багатьох, прийняв необхідне і логічне рішення, яке давно мали прийняти й інші країни. Це сувора реальність поточної ситуації.
