Декількома словами
Дослідження вчених з Гамбурга показало, що короткий денний сон (пауер-нап) збільшує ймовірність виникнення моментів осяяння. Найкращі результати показали ті, хто досяг фази N2 сну.
Короткий денний сон, відомий як пауер-нап, може творити справжні дива не тільки в боротьбі зі втомою. Вчені з'ясували: найкращі моменти осяяння виникають, коли під час такого сну ми не просто дрімаємо, а занурюємося в певну фазу сну.
Довгий час було загадкою, як саме сон сприяє спонтанним моментам осяяння. Дослідники під керівництвом Аніки Льове з Гамбурзького університету взялися розгадати цю таємницю. У їхньому експерименті 90 виснаженим тестованим запропонували визначити напрямок руху точок на екрані. Колір точок підказував правильний напрямок — закономірність, яку учасники мали виявити самостійно.
Після кількох раундів учасники лягали на 20-хвилинний денний сон у крісло. У цей час дослідники вимірювали активність їхнього мозку за допомогою ЕЕГ. Потім піддослідні знову поверталися до завдання, і результати виявилися несподіваними.
71 відсоток учасників експерименту змогли розпізнати прихований трюк після денного сну — класичний момент осяяння. Особливо успішними виявилися ті, хто під час перерви занурився у так звану фазу N2 сну — легку, але стабільну фазу. У цій групі рівень успіху склав аж 86 відсотків.
Сон був менш ефективним, якщо він не виходив за межі фази засинання: лише 69 відсотків цих людей виявили взаємозв'язок. А ті, хто взагалі не заснув, а лише відпочивав, дійшли до моменту осяяння лише у 56 відсотках випадків.
Для порівняння: у більш ранніх дослідженнях без перерви на сон лише близько половини учасників справлялися із завданням — і то лише після значно більшої кількості спроб.
«Коротка фаза сну може допомогти людям встановити зв'язки, які вони не бачили раніше», — каже старший автор дослідження Ніколас Шук з Гамбурзького університету.
У тих, хто пережив момент осяяння після денного сну, у фазі N2 спостерігався крутіший патерн мозкової активності — так званий спектральний нахил. Чим глибший сон, тим сильніше виражений цей патерн. Особливо помітно: типова крива проявлялася передусім у тих учасників, хто отримав інсайт саме у фазі N2.
«Ми змогли спостерігати, що виміряна нами активність мозку під час сну корелювала з ймовірністю наступного моменту осяяння, — пояснює Льове. — Таким чином, ми змогли передбачити ймовірність того, що у когось виникне інсайт після сну, базуючись на наших вимірюваннях».
