Декількома словами
Після саміту в Білому домі за участю президента США Дональда Трампа, європейських лідерів та президента України Володимира Зеленського міжнародні медіа аналізують перспективи миру та безпеки, акцентуючи увагу на питанні припинення вогню та гарантіях для України.
Після нещодавнього саміту в Білому домі, де зустрілися президент США Дональд Трамп та ключові європейські лідери, серед яких Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, прем'єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, президент Франції Емманюель Макрон, президент Фінляндії Александр Стубб та президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн, а також президент України Володимир Зеленський, з'явилася обережна надія на мир. Однак міжнародні медіа з неоднозначними почуттями дивляться на результати цієї високопоставленої зустрічі. Пропонуємо огляд ключових думок преси.
Видання «Washington Post» (США) зазначає: «Угода можлива. Якщо європейці та американці зобов’яжуться стримувати Росію в Україні якомога довше – ймовірно, поки Путін перебуває при владі – це справді було б бажаною зміною. Але якщо Трамп або якийсь самовдоволений західноєвропейський лідер почне мріяти про передчасну нормалізацію відносин з Москвою, війна може нагрянути на непідготовлену Європу протягом кількох років. […] Питання в тому, чи розуміє президент (Трамп), що укладення угоди – це лише початок».
«New York Times» (США) описує ситуацію як «делікатний дипломатичний танець», який «короткочасно опинився під загрозою», коли канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наполегливіше, ніж інші, наполягав на тому, що припинення вогню є надзвичайно важливим. Раніше Дональд Трамп сам їздив на Аляску із заявленою метою досягти перемир’я, але після невдачі змінив свою позицію. Публічно він тепер стверджує, що припинення вогню не є необхідним для продовження переговорів. Коли пан Мерц наполягав на протилежному, посмішка зійшла з обличчя Трампа.
«РІА Новості» (Росія, державне інформаційне агентство) висловлює свою позицію: «Чи призведе тристоронній саміт до припинення бойових дій? Ні, тому що навіть у цьому випадку нічого не гарантовано – всі попередні домовленості між Путіним і Трампом можуть бути скасовані в останній момент, зокрема й третім учасником зустрічі. І навіть при успішному саміті надійний мир не гарантований – тоді доведеться не лише дотримуватися припинення вогню (яке буде оголошено на наступному етапі), а й передати територію Росії».
«Le Monde» (Франція) підкреслює, що «найважливіші європейські глави держав та урядів, а також президент України лестили своєму господарю та демонстрували єдність – попри нечіткі позиції США. Дипломатична динаміка беззаперечна, проте ризик провалу залишається високим».
«El Mundo» (Іспанія) застерігає: «Полегшення, викликане готовністю Вашингтона говорити з Україною про „гарантії“, не може затьмарити ціну, яку Європа заплатила б за мир за мірками Кремля: консолідацію незаконної анексії Росією, що підриває принцип непорушності кордонів, та легітимізацію „хрестового походу“ Путіна, якого Трамп вже вивів з ізоляції та статусу вигнанця на Алясці, щоб повернути на міжнародну арену».
«Hospodarske noviny» (Чехія) категорично заявляє: «Українцям тепер потрібні конкретні та відчутні безпекові гарантії. Вони мають включати, перш за все, відправку західних солдатів на їхню землю та закриття повітряного простору для російських безпілотників та ракет. Адже один лише підписаний папір, який до того ж можна будь-коли довільно тлумачити або взагалі розірвати, не зупинить Кремль від нової агресії. […] Потрібно мати солдатів та зброю і бути готовими їх застосувати. Це реальність сьогоднішнього світу. Багато європейських політиків досі не готові це визнати».
«Sydney Morning Herald» (Австралія) згадує про повернення українського президента Володимира Зеленського «на місце подій» після «того катастрофічного лютневого саміту». Видання зазначає, що, хоча його стосунки з американським колегою значно покращилися, гарантій уникнути чергової догани не було. «Цього разу він був підготовлений. […] Він також одягнувся відповідно до нагоди. Минулого разу Трамп глузував з нього з моменту потиску рук. […] Чого він не робив цього разу: не піддавався на провокації».
