Шиладжит, який часто називають «золотом Гімалаїв», для багатьох є таємничим скарбом із гір. Протягом тисячоліть в аюрведичній медицині він вважався справжнім диво-засобом, а сьогодні його рекламують як джерело енергії та засіб проти старіння.

Ця темна, смолоподібна маса утворюється у надзвичайно високогірних районах – в Гімалаях, а також на Алтаї та Кавказі – внаслідок дуже тривалого природного процесу. Протягом століть між масивними шарами гірських порід накопичуються залишки рослин, такі як мохи, лишайники або смоляні рослини. Тиск, мікроорганізми, перепади температур та багаті на мінерали скелі поступово перетворюють цей матеріал на в’язку, дьогтеподібну масу. Коли влітку сонце достатньо нагріває скелі, шиладжит виступає у вигляді темного, блискучого витоку з тріщин і щілин.

У давніх цілющих традиціях, таких як Аюрведа, шиладжит тисячоліттями цінувався як «расаяна» (засіб для омолодження). Посилання на його застосування можна знайти вже в класичній давньоіндійській літературі, а також у тибетських та перських медичних працях.

Виробники рекламують шиладжит як природний чудо-засіб. Заявляється, що він підвищує енергію та витривалість, покращує концентрацію, посилює потенцію і навіть уповільнює процес старіння. Частково це можна біологічно правдоподібно пояснити: фульвокислота, що міститься в ньому, має антиоксидантні та протизапальні властивості, що теоретично може позитивно впливати на клітини мозку та метаболічні процеси.

Проте клінічні докази є слабкими. Хоча одне більш надійне дослідження з Індії показало, що шиладжит міг дещо уповільнити вікову втрату кісткової тканини у жінок після менопаузи, воно було профінансоване виробником тестованого препарату.

Більшість інших досліджень часто мають невелику кількість учасників, не мають контрольних груп і частково були написані безпосередньо виробниками або їх співфінансистами. Результати залишаються мізерними: багато з них походять з випробувань на тваринах або лабораторних аналізів, а надійні дослідження на людях відсутні. Біотехнолог Віджай Кумар Малесу резюмує, що, хоча перші дослідження вказують на можливий терапевтичний потенціал, наприклад, для когнітивних функцій або запальних процесів, поточні дослідження майже повністю складаються з невеликих, частково неконтрольованих досліджень з незрозумілою якістю даних.

Ризики:

• Сильно мінлива якість: Те, що робить шиладжит особливим – його походження в горах – також створює велику проблему: якість значно коливається. Склад, вміст металів та органічних кислот сильно відрізняються залежно від походження.
• Небезпечні важкі метали: Ще один критичний момент, також пов’язаний з природним походженням, – це можливе забруднення важкими металами. Йдеться насамперед про ртуть та миш'як, які можуть потрапити в продукт через забруднення навколишнього середовища або неналежну обробку. Шиладжит може містити до 65 різних важких металів, включаючи токсичні елементи. Опубліковане в 2024 році дослідження Аділа Хуссейна та Асми Саїд показало, що хоча в більшості зразків були виявлені значення нижче граничних норм ВООЗ та FDA, окремі зразки значно перевищували їх. Тому автори вказують на те, що слід вживати виключно очищений, а не сирий шиладжит.

У Німеччині шиладжит підпадає під дію Постанови про харчові добавки. Виробники повинні повідомляти про свої продукти до Федерального відомства із захисту прав споживачів та безпеки харчових продуктів. Проте справжнього дозволу або перевірки безпеки (як це прийнято для ліків) немає.

Молекулярний фармаколог доктор Іен Масгрейв з Університету Аделаїди сказав: «Цей матеріал – за умови, що ви отримуєте його з джерела, де відомі концентрації важких металів, – загалом досить нешкідливий, але також малоймовірно, що він матиме будь-який значний ефект». Таким чином, рішення про прийом добавок з шиладжитом має бути добре зваженим.