Декількома словами
Батько спостерігає за своєю дочкою-підлітком, яка постійно говорить по телефону з подругами. Він розмірковує, про що вони можуть так довго говорити, і приходить до висновку, що це радше про потребу в постійному зв'язку, ніж про обмін інформацією. Це явище може виявитися частиною сімейної традиції.
Останнім часом наш будинок нагадує цілодобовий кол-центр. І головний його оператор – наша дванадцятирічна дочка.
Перший "дзвінок" лунає вже о 7 ранку. Ні, це не термінова нарада зі світовими лідерами, а звичайна розмова з подружками перед дзеркалом, поки всі збираються. Іноді по відеозв'язку, іноді просто голосом.
Коротка перерва на сніданок – і знову до справи. Одна розмова змінює іншу, ніби конвеєр. Дивно, як вона взагалі встигає до школи! Часом їй ледь вистачає часу, щоб закінчити дзвінок з однією подругою і тут же відкрити двері, бо ця ж подруга вже стоїть на порозі.
Не здивуюся, якщо одного дня вона відкриє двері і скаже: "Почекай секунду, я ще з тобою не договорила!"
Після школи – та сама історія. Обід, і знову телефон. Годинами. Здається, нічого нового за ці кілька годин не сталося, про що можна так довго розповідати. Або все ж таки відбувається?
Нещодавно я не витримав і запитав: "Скажи, а що ви взагалі говорите весь цей час?" Відповідь була вичерпна: "Не знаю". Схоже, в повітрі просто витає хвиля "нічого", і вона нескінченна.
Раніше я теж любив поговорити по телефону, але сьогодні більшість питань вирішується повідомленнями. Так роблять усі мої знайомі чоловіки, навіть на найвищому рівні. Дзвінок Путіна Трампу – це вже "термінова новина". Якби наша дванадцятирічна взялася за справу, Путін би капітулював з вухами, що кровоточать, аби її не чути.
Можливо, у неї вже гострий "телефоніт" у термінальній стадії? Я занепокоєно запитав дружину. Вона знизала плечима: "Я в її віці робила те ж саме". Сказала, що справа не стільки в інформації, скільки в почутті зв'язку, у "бути разом". Ледь попрощавшись з подругою біля дверей, вона вже хапала свій кнопковий телефон з довгим витим дротом у своїй кімнаті...
Схоже, у нашої малої не "телефоніт", а просто міцна сімейна традиція.
