Декількома словами
Понад 120 років тому німецькі пожежники активно використовували електромобілі, відмовляючись від бензинових двигунів через їхню високу пожежну небезпеку. Ця історична тенденція знову набирає силу сьогодні, коли берлінська пожежна служба будує найбільший парк електричних спецмашин.
Сьогодні дебати про електромобільність у Німеччині викликають палкі суперечки, як мало яка інша тема. Однак подібне питання — двигун внутрішнього згоряння чи електропривід — активно обговорювалося в країні й понад 120 років тому. І тоді великі пожежні служби зробили вибір на користь "електричок". Причина? "Вибухові мотори" (так тоді називали бензинові двигуни) були надто небезпечними для пожежників.
У службовій записці про випробування "автомобільних транспортних засобів" у січні 1906 року берлінський посадовець писав, що "велика пожежна небезпека бензину" як робочого палива для пожежних машин "постійно перешкоджатиме" їх використанню. Для "бензинових пожежних машин" небезпека займання значно зростала, оскільки на місці пожежі вони піддавалися впливу "випромінюваного тепла та сильного розльоту іскор".
З критичним ставленням до двигунів внутрішнього згоряння, які тоді називали "вибуховими моторами", виступав не тільки він. "Паризька пожежна служба протягом кількох років проводила детальні випробування різних вибухових моторів і отримала дуже несприятливі результати", — писав він у своїй записці. Випробування віденської пожежної служби також дали той самий результат, і обидві служби після цього прийняли рішення про впровадження "електромобілів".
Перший моторизований пожежний потяг у Німеччині був введений в експлуатацію 16 лютого 1902 року в Ганновері. Два службових автомобілі мали електричний привід, а одна пожежна машина оснащувалася паровим двигуном. Значний внесок у розвиток зробив Максиміліан Райхель, який керував пожежною службою Ганновера, перш ніж перейти до Берліна у 1905 році. Перехід від кінних екіпажів до моторизованих пожежних машин приніс значну економію коштів. Вартість проїзду одного кілометра на одному службовому автомобілі знизилася з 3,86 рейхсмарки до 37 пфенігів.
У 1910 році берлінська пожежна служба провела дослідження, як часто займалися автомобілі з різними типами приводів. Очевидним аутсайдером виявився бензиновий двигун. З квітня 1905 по березень 1910 року на вулицях Берліна горіло 192 автомобілі, з них 184 бензинові, вісім [без зазначення типу, можливо інші ДВЗ чи невідомо] і жодного автомобіля з паровим двигуном (що працював на нафтовому газі).
Висновок тоді був таким: "Використання бензину пояснює пожежі, що виникають порівняно часто. Натомість пожеж, що виникли в електромобілях, значно менше за числом. Усі пожежі могли бути погашені або до прибуття [пожежників], або за допомогою малого вогнегасного обладнання".
Після [Першої світової війни] розроблені Фердинандом Порше (1875-1951) електричні мотор-колеса більше не вироблялися. Пожежні служби були змушені перейти на бензиновий двигун як привід для транспортних засобів та насосів.
Сьогодні в берлінській пожежній службі знову набирають популярність електричні службові автомобілі. У столиці вже рік використовуються, серед іншого, п'ять електричних пожежно-рятувальних машин (eLHF) — за даними виробника, це найбільший у світі парк електричних пожежних машин.
