У Німеччині кожен громадянин може подати запит на ознайомлення з документами федеральних органів влади та міністерств. Це право гарантується Законом про свободу інформації (IFG) та Законом про екологічну інформацію (UIG). Однак зараз нова коаліція розглядає можливість скасування Закону про свободу інформації.

Завдяки законам про свободу інформації в останні роки було оприлюднено багато скандалів та документів, що трималися в секреті, як-от протоколи Інституту Роберта Коха (RKI). Журналісти також активно користуються цим громадянським правом, домагаючись розкриття документів через суд у низці справ (наприклад, щодо кліматичного фонду Мекленбурга-Передньої Померанії та будівництва «Північного потоку-2»).

У внутрішньому документі для коаліційних переговорів ХДС пропонує: «Ми хочемо скасувати Закон про свободу інформації в його нинішньому вигляді».

Федеральна уповноважена з питань захисту даних та свободи інформації, професорка Луїза Шпехт-Ріменшнайдер, попереджає: «Скасування не лише суттєво послабить прозорість та демократичну участь, а й посилить враження, що державні процеси прийняття рішень мають стати менш зрозумілими». Вона закликає до розширення, а не звуження свободи інформації та прозорості.

Філіп Амтор (ХДС, 32 роки), який очолює відповідну робочу групу, що вирішує питання скасування IFG, пояснює: «Ми не хочемо скасовувати Закон про свободу інформації без заміни. Звісно, ми не прагнемо обмежувати права громадян чи преси на прозорість, а йдеться про ефективніші та практичніші процедури для всіх учасників та адміністрації». За словами Амтора, зменшення бюрократії не обов'язково означає меншу прозорість. Однак саме цього побоюються експерти у зв'язку зі скасуванням IFG у його нинішньому вигляді.

Амтор зазначає: «Наприклад, згідно з Гамбурзьким законом про прозорість, певні документи автоматично публікуються в Інтернеті через певний час, не викликаючи складних судових процесів». Закон про свободу інформації в Гамбурзі, який застосовується до органів влади міста Гамбург, а не до федеральних органів, є більш широким та сучасним, ніж федеральний IFG, що набув чинності 2006 року.

Документи, оприлюднення яких вдалося домогтися через суд, свідчать, який вплив мав тодішній федеральний міністр економіки Зігмар Габріель (СДПН, 65 років) на інші міністерства, щоб проштовхнути будівництво газопроводу «Північний потік-2».

Амтор додає: «У рамках реформи можна було б об'єднати Закон про свободу інформації, Закон про екологічну інформацію та Закон про інформацію для споживачів в один закон, в якому також можна було б краще врегулювати давно обговорювані права преси на отримання інформації від федеральних органів влади. Факт: Німеччина не повинна перетворитися на таємний конклав».

Однак побоювання щодо регресу в сфері прозорості в Німеччині є обґрунтованими. Федеральні міністерства дедалі частіше й суворіше відмовляють у розкритті документів відповідно до Закону про свободу інформації. Наприклад, Федеральна канцелярія неодноразово відмовляла в доступі до документів щодо будівництва суперечливого російського газопроводу «Північний потік-2», навіть попри те, що раніше вдалося добитися розкриття відповідних документів від Федерального міністерства економіки. Популярним і загальним аргументом міністерств є те, що розкриття документів ставить під загрозу добробут Федеративної Республіки Німеччина.

Федеральна уповноважена з питань захисту даних та свободи інформації зазначає: «Я б хотіла, щоб усі політичні діячі, особливо з огляду на світову політичну ситуацію, активно підтримували IFG та Закон про екологічну інформацію. Безперешкодний доступ до інформації є ефективним інструментом демократичного контролю та боротьби з дезінформацією».