Декількома словами
Перед конференцією COP 30 буде представлений фонд TFFF на 125 мільярдів доларів, спрямований на збереження тропічних лісів, з можливим залученням Німеччини. Проте, кліматичний економіст Макс Александер Маттей критикує фінансову модель фонду як надто ризиковану і пропонує стабільніший альтернативний підхід.
Напередодні 30-ї Конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (COP 30) у Белені, бразильська Амазонія, заплановано створення так званого фонду "Tropical Forests Forever Facility" (TFFF). Його головна мета – довгостроковий захист тропічних лісів.
Під час Саміту лідерів, що відбудеться 6 листопада, буде офіційно оголошено про запуск TFFF. Німецький уряд розглядає активну участь у цьому багатомільярдному проєкті. Заохочується також залучення приватних інвестицій, що дозволить приватним особам отримувати прибуток від збереження лісів.
Загальний обсяг фонду TFFF складе 125 мільярдів доларів США, з яких близько 25 мільярдів надійдуть з державних і публічних джерел, а 100 мільярдів – від приватного капіталу. Передбачається, що країни, які успішно зберігають свої лісові території, отримуватимуть премію в розмірі 4 доларів за гектар. У разі ж знищення тропічних лісів, країни будуть оштрафовані на 400 доларів за гектар.
Проте, ця ініціатива вже викликала критику. Кліматичний економіст Макс Александер Маттей застерігає, що хоча на перший погляд модель TFFF виглядає переконливо, насправді вона "надзвичайно ризикована". За його словами, для виплати обіцяних премій фонд має щорічно генерувати щонайменше 2,5 мільярда доларів. Це можливо лише за умови постійної 3-відсоткової прибутковості інвестиційного капіталу в 125 мільярдів доларів протягом десятиліть, що Маттей вважає нереалістичним.
"Гроші мають надходити в основному в облігації країн, що розвиваються. Але там курси сильно коливаються, і якщо країна стикається з фінансовими труднощами, одразу страждає тропічний ліс – а приватні інвестори спочатку захищені від втрат державними вкладами," – пояснює Маттей.
Крім того, за словами Маттея, близько 300 мільйонів доларів щорічно закладаються на управлінські та фінансові збори. Він припускає, що "в кінцевому підсумку банки можуть заробити, а для лісів майже нічого не залишиться."
Як альтернативу Маттей пропонує простішу модель: п'ять країн-донорів могли б щорічно протягом 20 років виділяти по 500 мільйонів доларів на захист лісів через договір про облігації. Це забезпечило б стабільність планування без спекуляцій та ризиків для платників податків.
