Декількома словами
Німеччина вперше відзначила національний День ветеранів, щоб вшанувати всіх, хто служив у Бундесвері. Нове свято має на меті підкреслити важливість служби та інтеграції ветеранів у суспільство, як це видно на прикладі офіцерів Лізи та Юрна.
Цієї неділі Німеччина вперше відзначає національний День ветеранів. Для мільйонів чоловіків та жінок, які служили у Бундесвері, це довгоочікуваний момент визнання їхньої служби, жертовності та ризику.
Серед них — офіцери Бундесверу Ліза (36 років) та Юрн (43 роки), пара, чия історія розпочалася у 2019 році під час підготовки прес-заходу за участі тодішньої канцлерки Ангели Меркель. Обидва неодноразово брали участь у міжнародних місіях і тепер офіційно мають статус ветеранів.
«Ми — частина цього суспільства і робимо свій внесок, щоб ця країна залишалася такою, якою вона є. Це не Божий дар, для цього потрібні люди, які готові працювати», — говорить Юрн. Ліза додає: «Ветерани належать до вас».
У Німеччині під визначення ветерана підпадає дуже широка категорія військовослужбовців — як чинних, так і колишніх, які почесно звільнилися зі служби. Це близько 10 мільйонів людей, які проходили військову службу за призовом, за контрактом або були кадровими військовими. Близько 500 тисяч з них брали участь у закордонних операціях. Усі вони мають бути вшановані цього дня.
Для Лізи та Юрна служба стала покликанням, хоча для Юрна вона розпочалася з призову у 2001 році, коли він планував стати вчителем. Він залишився в армії, став інструктором, офіцером, а потім командиром роти. Його служба включала кілька місій в Афганістані: Файзабад (2006), Кундуз (2009 та 2011), Мазарі-Шариф (2020).
У Лізи інтерес до армійського життя з'явився в дитинстві: «Мій батько був резервістом, я виросла в селі – ігри на вулиці, більш суворий побут, це мене сформувало». Після школи вона зрозуміла, що офісна робота не для неї. «Я хотіла щось пережити». Вона стала офіцером і брала участь у місіях у Малі (2018) та Афганістані (2020).
Деякі місії Ліза та Юрн проходили одночасно, інші розлучали їх. На питання про страх Юрн відповідає: «Ні, ми знаємо, що робимо, ми навчені». Але Ліза визнає: «На місії ти зосереджений на завданні. Складніше тому, хто залишається вдома».
Повернення додому завжди було емоційним. «Після Малі я повернулася в червні – ніколи не бачила зелень дерев такою насиченою», — згадує Ліза. Юрн додає: «Починаєш цінувати можливість жити без страху. Я намагаюся передати це своїм дітям».
Визнати себе «ветераном» обом непросто. «Солдати виховані у дусі скромності», — говорить Юрн. Але нове свято змінює це уявлення. «Ветеран — це не лише той, хто брав участь у бойових діях. Це й той, хто служив за призовом у 70-х».
Ліза згадує: «Сьогодні вранці у поїзді ми пояснювали попутнику, хто такий ветеран – і він сказав: «Так я ж теж ветеран!» Точно!».
«Діалог, повага, взаєморозуміння – ось що ми хочемо», — говорить Ліза. Юрн резюмує: «Ветерани – це не окрема група. Вони такі ж громадяни, як ви і я. Зі своїми історіями, зі своїм багажем. Вони заслуговують на визнання». У День ветеранів це має стати очевидним – для Лізи, для Юрна. Для всіх, хто служив.
