Декількома словами
Німецький доглядальник Олівер Вранкович відмовився від планів поїздки, щоб залишитися в ізраїльському будинку для літніх людей під Тель-Авівом під час іранського ракетного обстрілу. Він допомагав літнім людям, у тому числі тим, хто пережив Голокост, дістатися укриттів, часто залишаючись поза безпекою та ризикуючи своїм життям.
Рамат-Ган (Ізраїль) – Олівер Вранкович (46 років), доглядальник з Німеччини, який працює в будинку для літніх людей "Пінхас Розен" поблизу Тель-Авіва, планував поїхати додому в Німеччину, а потім відпочити в Греції. Однак його плани змінив початок війни: Іран випустив балістичні ракети по Ізраїлю, і німецький доглядальник вирішив залишитися з людьми, які його найбільше потребували – мешканцями будинку для літніх людей.
Серед понад 100 літніх осіб, за якими він доглядав, були й ті, хто пережив Голокост, які без сторонньої допомоги не змогли б дістатися до захисних бункерів до того, як іранські ракети влучили б у ціль.
Вранкович живе в Ізраїлі багато років і звик до ракетних обстрілів із Сектора Гази чи Лівану. Для ізраїльських мешканців будинку для літніх людей війни й так не новина. Але цього разу все було інакше.
"Раніше під час ракетної тривоги ми просто виходили на сходову клітку, головне подалі від вікон", – розповідає доглядальник. Майже ніхто тоді не спускався в укриття. Але коли Іран випустив свої важкі боєприпаси по ізраїльських житлових районах, ситуація змінилася.
Одна з ракет влучила зовсім неподалік, спричинивши одним вибухом значні руйнування та пошкодження численних будинків, залишивши сотні людей без даху над головою. У будинку для літніх людей також відчули детонацію. "Вся будівля почала тремтіти, і з цього моменту всім стало зрозуміло, що просто стояти в коридорі вже недостатньо", – згадує Олівер Вранкович.
Балістичні ракети з Ірану руйнували цілі житлові будинки, пошкоджували десятки будівель.
Відразу після початку атаки заклад перейшов у режим надзвичайної ситуації, щоб захистити життя літніх людей від іранських загроз. Вранкович зголосився добровольцем. У вісім із дванадцяти "воєнних ночей" він був у режимі "ракетної готовності". Коли спрацьовувала тривога на телефоні, у нього та його колег було близько десяти хвилин, щоб розбудити мешканців і провести їх до бункера.
"Ліфтів мало, а літніх людей, які вночі приймають снодійне або погано чують, багато", – розповідає досвідчений доглядальник. "Ліфти виявилися вузьким місцем, часто утворювалися довгі черги, і ми не встигали вчасно дістатися до бункера".
Це означало, що Вранкович та його колеги залишалися з тими, хто не встиг, і допомагали їм. "Більшість вибухів я насправді відчував, перебуваючи поза бункерами", – каже він. Вранці, коли розвиднялося, він бачив руйнування в Тель-Авіві та передмістях – цілі житлові квартали, що лежали в руїнах.
Найважчим, за словами німця, було недосипання. Ніхто з колег не спав, "всі чекали, чекали, чекали", навіть якщо вночі не було тривоги. "Ця сильна втома залишиться зі мною надовго", – зізнається він.
Літні ізраїльтяни залишалися незламними, навіть якщо самі ледве могли дістатися безпечного місця. Звісно, вони хвилювалися за своїх дітей, онуків та правнуків, каже Вранкович. Але вони також розуміли, чому Ізраїль веде цей "військовий" спротив проти Ірану.
"Вони знають, що означає, коли режим погрожує знищенням. Ці люди або пережили це самі, або дізналися з історій своїх родин. Це сприймається зовсім інакше, ніж у Німеччині", – пояснює він. Людям було зрозуміло, що іранські "фантазії про знищення" були загрозою, яку необхідно ліквідувати. "Бо той, хто погрожує, спробує втілити свої погрози в життя".
Вранкович зізнається, що, звісно, хотів би "гарно провести час" у Німеччині чи Греції. "Зараз усе скасовано, і, з одного боку, це мене дратує. З іншого боку, я запитую себе, як би я почувався, якби не був тут – і це було б для мене гірше", – підсумовує він.
