Декількома словами
Католицька Церква обрала нового Папу – американця Лева XIV, який замінив Папу Франциска. Великі сподівання пов'язані з його можливою політичною роллю, зокрема у врегулюванні конфліктів, включаючи війну в Україні.
Новим главою Римо-католицької церкви обрано Роберта «Боба» Френсіса Прево (69 років), який взяв ім’я Лев XIV. Усі погляди, навіть з Білого дому, зараз прикуті до нового понтифіка.
Його церковно-політичне завдання зрозуміле: як «людина центру» він має об’єднати розколоті крила Церкви — реформаторів і консерваторів. Але це, ймовірно, не єдина причина, чому 133 кардинали з 71 країни вчора — напрочуд швидко, вже у четвертому турі — обрали його, зробивши вперше американця главою 1,4 мільярда католиків.
Великі надії покладають на те, що політичні зусилля Лева XIV матимуть більший успіх, ніж у Папи Франциска, який останнім часом не завжди виступав дипломатично, не найкраще виглядав ані в українському конфлікті, ані на Близькому Сході. Крім того, його стосунки з президентом США Дональдом Трампом ще з часів першого терміну останнього вважалися напруженими.
Наслідок: Церква за Франциска, окрім кількох помітних успіхів (наприклад, обмін полоненими між Москвою та Києвом, таємна угода з Китаєм), політично досягла небагато, майже всі заклики та пропозиції про посередництво розвіялися.
Зовсім іншою була політична вага польського Папи Йоана Павла ІІ, який обіймав посаду з 1978 по 2005 рік. Йому приписують вирішальну роль у розвалі комунізму. У своїй вітчизні святий до сьогодні шанується також за його підтримку у визвольній боротьбі проти залежності від Москви.
Головне питання: чи зможе новий Папа привести світ, який, здається, виходить з рівноваги, де конфлікти знову стають кривавими війнами та виникають усе нові погрози, хоч трохи до балансу?
Шанси не такі вже й погані. Наприклад, будучи кардиналом, Лев тримався на відстані від нинішніх можновладців у Білому домі, але водночас, працюючи над темою мігрантів, уникав жорсткої конфронтації. Це збільшує шанси на вплив, прямий чи непрямий, через вплив на громадську думку в США саме в перші місяці.
Німецький професор економіки Руді Бахман, який живе в США, одразу після оголошення про обрання Папи натякнув на це у своєму твіті: «Військове вторгнення в Панаму та Гренландію щойно стало трохи менш імовірним».
Непоганий політичний підсумок за кілька годин на посаді…
На думку аугсбурзького церковного історика Йорга Ернесті, з «Отця Боба» цілком може вийти «Папа миру». Адже йому, як і багатьом вірянам на площі Святого Петра, впало в око, що Папа насамперед, а потім неодноразово говорив про мир. «Це, а також вибір імені можуть свідчити про його бажання наслідувати свого попередника Лева XIII», — каже професор церковної історії з Університету Аугсбурга.
Понтифікат Льва XIII (1878–1903) увійшов в історію як особливо політичний: «Лев XIII був великим державним діячем, який ініціював мирні посередництва. За час його правління Святий Престол виступав посередником в одинадцяти міжнародних конфліктах».
Італійська газета «La Stampa» вказує на ще один аспект: урівноважуючу роль вдумливого, стриманого церковного діяча порівняно з розв'язним, часто імпульсивним Трампом: «Наявність американця, який з Ватикану говорить про мир і відкривається світові, не дивлячись на нації, створює велику відмінність від іншого американця в Білому домі».
