Декількома словами
Гренландська акула, найстаріший хребетний на Землі, здатна жити понад 500 років, відтворюючись лише у віці 150 років. Вчені розкрили секрети її довголіття, але водночас застерігають про загрози, що походять від глобального потепління.
Вченим вдалося розгадати давні загадки гренландської акули — найстарішої хребетної тварини на Землі, здатної жити понад 500 років. Цей унікальний морський мешканець, який може досягати п'яти метрів у довжину, розмножується лише у віці 150 років.
Протягом десятиліть гренландська акула (також відома як полярна акула або Somniosus microcephalus) викликала численні питання у дослідників щодо своєї неймовірної тривалості життя. Тепер нові відкриття не тільки розкривають секрети її існування, але й можуть забезпечити нові заходи захисту для цього дивовижного виду.
Ця акула-довгожитель мешкає в крижаних водах навколо Гренландії та належить до найзагадковіших тварин Арктики. Щоб розгадати її вікові секрети, у 2016 році команда морського біолога Юліуса Нільсена з Копенгагенського університету застосувала незвичайний метод. Вони досліджували кришталики очей акул, використовуючи ізотопи, що накопичилися в тканинах після ядерних випробувань 1950-х і 1960-х років.
Оскільки кришталики очей не змінюються після народження, вони служать свого роду «капсулою часу», дозволяючи вченим точно визначити вік тварини. Серед 28 досліджених самок гренландської акули три особини мали явні сліди радіоактивних речовин, що потрапили в океан після ядерних випробувань. Базуючись на цих даних, для двох найбільших акул, завдовжки до 5,02 метра, було розраховано можливий вік від 410 до 512 років.
Ці цифри справді біблійні! Якщо розрахунки вірні, то одна з цих полярних акул вже жила, коли Мікеланджело у 1504 році представив свою статую «Давида», а Христофор Колумб зазнав корабельної аварії на Ямайці. Це підкреслює унікальність даного виду серед усіх хребетних.
У 2024 році Еван Кемпліссон з Університету Манчестера припустив, що знайшов справжню причину неймовірного довголіття цих акул. Він вивчав метаболічні ферменти з м'язових зразків тварин і виявив, що ці ферменти залишаються стабільними, не проявляючи типових ознак старіння. Більше того, метаболізм залишається напрочуд активним навіть за вищих температур. Це відкриття пояснює, як гренландські акули можуть жити так довго, але виникає питання: чому тоді вони стають рідкісними?
Зниження популяції полярних акул пояснюється безліччю причин. Головна з них – неймовірно довгий репродуктивний цикл. Самка гренландської акули досягає статевої зрілості лише до 150 років. Дослідження 2016 року показали, що акули довжиною менше трьох метрів молодші 100 років, а особини від чотирьох метрів у середньому досягають 150–156 років і готові до розмноження.
Довгий час вважалося, що гренландські акули відкладають яйця. Однак дослідження 2020 року спростувало це: ці тварини є яйцеживородящими (ововівипарними), тобто яйця вилуплюються всередині матері, і на світ з'являються живі дитинчата. Залежно від розміру матері, вона може народити від 200 до 324 акулят довжиною приблизно 35–40 сантиметрів.
На жаль, не всі з них доживають до статевої зрілості. Кемпліссон попереджає, що «за такої тривалої тривалості покоління у виду буде набагато менше шансів адаптуватися до змін навколишнього середовища, спричинених діяльністю людини». Таким чином, найстаріша хребетна тварина на Землі може зіткнутися з серйозними проблемами через глобальне потепління океанів. Без льоду — немає гренландської акули.
Що ж можна зробити для захисту гренландської акули? Важливо з'ясувати, де зростають її дитинчата! Це питання десятиліттями хвилювало вчених. Тепер вони вважають, що знайшли відповідь: у протоці Скагеррак, морській акваторії між Данією, Норвегією та Швецією, було виявлено особливо багато молодих акул довжиною від 90 сантиметрів до двох метрів.
Саме народження, згідно з опублікованим у науковому журналі дослідженням, ймовірно, відбувається південніше та в глибоководних районах, наприклад, поблизу Серединно-Атлантичного хребта. З отриманням більшої кількості інформації про її спосіб життя тепер можна хоча б захистити «дитячий садок» полярної акули.
На жаль, цей вид часто стає приловом. З 2022 року гренландська акула перебуває під захистом у Північно-Західній Атлантиці, хоча в таких країнах, як Ісландія, вона досі вважається делікатесом. З її м'яса готують «хаукарль» — страву, яка гниє в землі місяцями перед вживанням. У 2023 році її було визнано «Taste Atlas» найгіршою стравою Європи.
Чому ж м'ясо акули так погано пахне? У неї незвично маленькі нирки, тому шкідливі речовини, такі як аміак, не фільтруються з організму. Для акули це перевага: аміак діє як природний антифриз, допомагаючи «старій акулі» (як її іноді називають) пережити суворі холоди своєї батьківщини протягом століть. Однак, чи зможе цей стійкий сучасник Мікеланджело протистояти зміні клімату, залишається під питанням.
