Декількома словами
Після американського удару по ядерних об'єктах Ірану постає питання подальших кроків. Хоча програму вдалося відтермінувати, ризики ескалації на Близькому Сході залишаються високими. Необхідне чітке лідерство Європи у поєднанні військових заходів та дипломатії.
Масований удар збройних сил США по об'єктах, пов'язаних із ядерною програмою Ірану, став знаковою подією у протистоянні Тегерана та Заходу. Багато експертів погоджуються, що для такого рішучого кроку були вагомі причини. Останньою краплею могла стати позиція президента Ірану, який у телефонній розмові з главою Франції чітко заявив: Тегеран «за жодних обставин» не відмовиться від своєї ядерної програми, хоча і готовий обговорювати шляхи зміцнення довіри до її мирного характеру. Це недвозначний сигнал: іранські мулли добровільно ніколи не припинять свої зусилля з отримання ядерної зброї.
Проте, після військових дій залишаються серйозні запитання та занепокоєння:
По-перше, можна зруйнувати бетонні споруди та центрифуги, можливо, навіть ті, що заховані глибоко під землею. Але знання про створення атомних бомб неможливо знищити навіть найпотужнішою бомбою у світі. Ці плани зберігаються у цифрових сховищах, а інженери, здатні їх реалізувати, завжди знайдуться. Без зміни режиму в Ірані ядерна програма продовжить своє існування, можливо, навіть з більшою інтенсивністю.
По-друге, анонсовано можливість нових, більш потужних ударів у разі, якщо Іран атакуватиме американські сили або не згорне свою ядерну програму. Військова конфронтація, ймовірно, продовжиться. Іранські атаки на бази США у Перській затоці, ракетні удари від «Хезболли», атаки дронів від хуситів, міни у Ормузькій протоці – хто може виключити можливість розширення зони конфлікту?
Удар може відтермінувати розвиток ядерної програми Ірану на багато років, можливо, навіть на десятиліття – і це немало. Але викликає занепокоєння той факт, що деякі світові лідери рідко дотримуються чіткої лінії. Непередбачуваність верховного головнокомандувача створює непевність, зокрема серед союзників. А непевність на Близькому Сході є легкозаймистим матеріалом.
Зараз Європа має взяти на себе провідну роль. Той, хто лише застерігає, коли літаки вже піднялися у повітря, виглядає несуттєвим. Берлін, Париж і Лондон повинні чітко визначитись зі своєю позицією. Вона може бути тільки на боці Ізраїлю та США. Лише так є шанс поєднати військову силу та дипломатію. Адже військові удари без дипломатії – це як піротехніка: гучна, дорога, швидко розсіюється. А дипломатія без військової потужності проти такої країни, як Іран, – це лише порожні розмови. Дипломатія вимагає мужності та ясності. Саме цього, на жаль, бракувало європейцям останніми роками.
Усунення мулл є необхідним кроком, з цим погоджуються всі. Але в цій державі терору не видно опозиції, яка могла б повести країну до кращого майбутнього. Чи означає це, що бездіяльність була б розумнішою? Ні. Рух Ірану до бомби є екзистенційною загрозою для регіону.
Ніч була гучною. Ранок вимагає тихого розуміння. Інакше в повітря полетить більше, ніж сталеві циліндри. Цієї ночі створено шанс. Його не можна втратити.
