У Києві відбулася зустріч, яка, за словами очевидців, викликала «мурашки по шкірі» і вселила надію. У суботу до української столиці прибули ключові європейські лідери, щоб висловити підтримку та провести переговори з Президентом України Володимиром Зеленським.

Серед гостей були лідер німецького Християнсько-демократичного союзу Фрідріх Мерц, прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. Їхня спільна присутність у Києві – місті, що потерпає від війни – була значно більшою за звичайний дипломатичний візит.

Це стало видимим доказом того, що Європа готова взяти на себе відповідальність – об’єднано, рішуче та з новою впевненістю. Німеччина, Франція, Польща та Велика Британія, чотири держави з різними інтересами, виступили як надійні гравці спільної європейської безпекової архітектури.

Проте вразила не лише політична єдність, але й очевидна особиста близькість між главами урядів та Зеленським. Коли Мерц, Макрон, Туск і Стармер разом з ним покладали вінок на Майдані, вони стояли там не тому, що цього вимагав протокол – вони стояли там справді разом.

Це були невеликі жести, які свідчили про довіру: схвальні погляди, міцне рукостискання, моменти підтримки, щирі посмішки, відкриті слова між рядками. Коли Фрідріх Мерц прощався зі словами: «Ви можете зателефонувати мені в будь-який час», це не було дипломатичною формальністю. Це стало вираженням нового рівня довіри, якого, здавалося, так довго бракувало між європейськими партнерами.

Європа здатна на значно більше, ніж просто регулювання та аналітика. Європа може діяти – власними силами. І вона може говорити мовою, яка не лише звучить рішуче, але й залишається людяною. Ця зустріч стала рідкісним моментом, коли слова, жести та позиція утворили єдність. І саме це вселяє надію – цей настрій піднесення, це тепло.

Це був момент рідкісної єдності та моральної величі – тепле світло серед темних часів. Радість, яка поширилася, була більшою за просте полегшення – це був тихий зітхання полегшення світу, який відчув, що людяність і рішучість йдуть пліч-о-пліч.

Коли демократичні політики стоять разом попри кордони, тоді у свободи, тоді у Європи є майбутнє.

Цей «квартет» (з боку європейських гостей) продемонстрував давно назріле самоусвідомлення – тихе, але потужне повідомлення: «Ми можемо це зробити. Разом».

Це був не дистанційований протокол, а взаємодія, що, здається, виросла з багатьох розмов, спільних криз та усвідомлення того, що вони перебувають на правильному боці історії. Вони обмінювалися поглядами, що виражали розуміння, говорили з тихою рішучістю, але також з мужністю бути чіткими.

Ці глави держав діяли не як окремі особистості, а як зіграна команда. Вони були єдині не тільки у словах, але й у своїй позиції.

Здавалося, що в цей момент Європа нарешті віднайшла свою спільну душу.