Декількома словами
Німецька пенсійна система стикається з проблемами через демографію та потребує реформ. Експерт пропонує обов'язкові накопичувальні рахунки, коригування фактора стійкості та підвищення пенсійного віку.
Німецька пенсійна система стикається зі зростаючим тиском і терміново потребує реформування для забезпечення довгострокової стабільності виплат і внесків.
Міністр праці Німеччини Бербель Бас заявила про плани змінити систему, що надає нового імпульсу дебатам про її майбутнє.
Однак чи достатньо цих змін, чи потрібна більш масштабна реформа? Пенсійний експерт розкриває ключові кроки, які, на його думку, необхідні для стабілізації та збільшення пенсій у довгостроковій перспективі.
Масштабна проблема пенсійної системи
Німецька пенсійна система заснована на принципі перерозподілу: працююче населення своїми внесками фінансує поточні пенсійні виплати. В основі лежить так званий «договір поколінь», згідно з яким кожне покоління розраховує на фінансування своїх пенсій наступним поколінням.
Однак для ефективної роботи цієї системи необхідно, щоб співвідношення числа платників внесків до числа одержувачів пенсій залишалося стабільним. Саме тут криється проблема: з середини 1960-х років Німеччина зіткнулася з демографічним зрушенням через зниження народжуваності, який стає дедалі драматичнішим.
Все більшій кількості пенсіонерів (отримувачів) протистоїть все менша кількість працюючих громадян (платників внесків).
Якщо у 1962 році в Західній Німеччині на одного пенсіонера припадало шість працюючих, то у 1988 році їх було лише три. Сьогодні співвідношення становить трохи менше двох платників внесків на одного пенсіонера, і, за прогнозами, до 2030 року воно знизиться приблизно до 1,5.
В результаті фінансована за розподільним принципом пенсійна система давно не є самоокупною: у 2024 році обов'язкове пенсійне страхування довелося субсидувати податковими надходженнями на суму понад 120 мільярдів євро, що становить майже чверть усього федерального бюджету.
Затримка з пенсійною реформою
Для вирішення демографічної проблеми реформа пенсійної системи обговорюється вже десятиліттями. Однак замість того, щоб провести справжню реформу, політики з коаліції в коаліцію відкладали вирішення проблеми, закриваючи зростаючі дірки в системі бюджетними коштами.
Невже справжня реформа стала практично неможливою? Ні, стверджують експерти: вихід є!
Розвиток накопичувальної складової
На думку пенсійного експерта, професора Крістіана Хагіста, запровадження обов'язкових накопичувальних моделей з використанням принципу капіталізації – наприклад, на основі широко диверсифікованих ETF-планів – є центральним елементом перспективної пенсійної реформи.
Професор пропонує рішення, засноване на вже існуючій моделі у Швеції.
«Якби у кожного громадянина був рахунок у Центральному банку, і він щомісяця інвестував би частину свого доходу на світовому ринку капіталу, можна було б досягти привабливої дохідності в довгостроковій перспективі і тим самим значно розвантажити пенсійну систему», – пояснює Хагіст.
Залучення пенсіонерів до вирішення проблем
Крім того, Хагіст виступає за повне повернення до застосування «фактора стійкості» при індексації пенсій.
Цей фактор був запроваджений у 2004 році для врахування демографічних змін при розрахунку пенсій, зокрема, співвідношення пенсіонерів і платників внесків.
Це означає, що «фактор стійкості» може сповільнювати зростання пенсій, коли співвідношення числа пенсіонерів до числа платників внесків збільшується, тим самим сприяючи стабілізації внесків.
Однак з 2019 року дія цього фактора фактично нейтралізується політичними механізмами захисту, що тягне за собою відповідні витрати для системи.
«Фактор стійкості є центральним інструментом для справедливого розподілу демографічного навантаження», – підкреслює Хагіст.
«З моменту запровадження фактора стійкості підвищення пенсій було щедрим – пенсіонери від цього виграли. В часи демографічних змін було б логічно, щоб вони також зробили свій внесок у стабілізацію системи», – вважає експерт.
Підвищення пенсійного віку
Ще одним, на думку експерта, неминучим кроком є прив'язка пенсійного віку до зростання тривалості життя. «Якщо люди живуть довше, логічно, що вони повинні і працювати довше. Інакше система в довгостроковій перспективі стане нефінансованою», – попереджає Хагіст.
Згідно з його розрахунками, особи, які народилися після 2000 року, в майбутньому доведеться працювати приблизно до 70 років. Проте, завдяки вищій тривалості життя, вони отримуватимуть пенсійні виплати довше, ніж представники старших поколінь.
Залучення мігрантів на ринок праці
Щоб згладити дисбаланс між платниками внесків і одержувачами пенсій, Хагіст також виступає за цілеспрямоване залучення мігрантів на ринок праці.
«Найефективніший спосіб стабілізувати співвідношення працюючих і пенсіонерів – це збільшити число платників внесків, наприклад, за рахунок залучення кваліфікованих іноземних фахівців», – пояснює він.
«В короткостроковій перспективі пенсії в результаті реформ можуть зростати не так сильно, як раніше, але якщо реформи допоможуть вберегти систему від колапсу, вони створять основу для того, щоб рівень забезпечення пенсіонерів знову зріс у довгостроковій перспективі», – резюмує Хагіст.
