Декількома словами
Гірське село Блаттен у Швейцарії опинилося під водою після того, як річка Лонца вийшла з берегів через зсув. 300 мешканців були евакуйовані, їхні будинки затоплені або зруйновані.
Гірське село Блаттен у Швейцарії переживає справжню драму. Лише за 90 хвилин, час, що можна порівняти з переглядом одного епізоду популярного телешоу, 300 мешканців цього затишного місця біля підніжжя Альп були змушені залишити свої домівки назавжди. Річка Лонца, зазвичай спокійна, виявилася заблокованою масивним зсувом гірських порід та льодовикових мас. Вода стрімко піднялася, утворивши величезне озеро, яке поглинуло більшу частину села.
Екстрена евакуація поставила перед мешканцями болісний вибір: що взяти з собою, коли рахунок йде на хвилини? Телефони, комп'ютери, домашні тварини, документи, трохи одягу – у паніці люди намагалися врятувати найнеобхідніше. Але що робити з речами, які мають не матеріальну, а лише особисту, емоційну цінність? Старі листи, дитячі малюнки, улюблені сувеніри – все те, що складає історію життя, залишилося в будинках, тепер затоплених або похованих під шаром бруду та уламків.
Середа стала чорним днем для Блаттена. Село, де вирувало життя, де люди любили, страждали, святкували та прощалися, виявилося стертим з лиця землі. Тепер з мутного, брудного озера стирчать лише кінчики дахів – моторошне нагадування про те, що було під ними. Під цими дахами жили родини, грали діти в садках, зустрічали заходи сонця, почувалися в безпеці та вдома.
Природне лихо обрушилося безжально. Гори, які раніше служили захистом, стали джерелом руйнування. Немов злий вовк, гора поглинула не лише будинки, але й усе прожите в них життя – радість і горе, суперечки та примирення, любов.
Головне щастя в цій трагедії – вдалося врятувати всіх мешканців. Ніхто з 300 людей не постраждав фізично. І хоча матеріальне втрачено назавжди, найцінніші спогади, почуття та моменти життя залишилися в серцях людей. Як сказав Вуді Аллен, серце – "дуже витривалий, маленький м'яз", сильніший за будь-який альпійський льодовик.
Ця історія змушує замислитися про крихкість нашої буденності та про те, як мало часу може бути дано, щоб зберегти те, що дороге.
