Декількома словами
Німецька пара Анна та Ерсін проїхала на велосипедах 25 000 км через 30 країн за два роки, переживши неймовірні пригоди та виклики, перш ніж повернутися додому.
Німецька пара Анна (35 років) та Ерсін (38 років) із землі Саксонія-Ангальт провела два роки у надзвичайній подорожі світом на велосипедах. За цей час вони подолали 25 000 кілометрів, відвідавши 30 країн, та пережили безліч неймовірних пригод і викликів.
Їхня навколосвітня веломандрівка розпочалася у 2022 році й пролягала через Азію та Африку. Серед найбільш пам'ятних моментів – життя в селі масаїв, ночівлі під муркотіння левів, які підкрадалися до їхнього намету, і курйозний випадок зі слоном, який поцупив їхню велосипедну сумку.
Свою масштабну подорож пара фінансувала виключно з власних заощаджень. Їхній щомісячний бюджет на двох становив скромні 800 євро, що приблизно відповідає 25 євро на день. Такий ліміт не дозволяв жити з комфортом, тому подружжю часто доводилося ночувати просто неба або шукати притулок на приватних територіях. До раціону в основному входили прості страви з квасолі та рису. Задля безпеки вони по можливості просилися переночувати у місцевих жителів; одного разу їм дозволили розбити табір просто у школі.
Цей досвід, за їхніми словами, став справжнім прозрінням. "Прокидаєшся і усвідомлюєш, що насправді маєш удома і наскільки добре живеш", – каже Анна. Вона також помітила дивовижний контраст: чим біднішими були країни, тим більш життєрадісними та відкритими були їхні жителі. "У Бурунді у людей був дірявий і вицвілий одяг, але діти просто сяяли від радості. Вони бігли за нами кілометри", – згадує Анна. Ерсін додає, що діти скрізь хотіли поспілкуватися та доторкнутися до них.
Постійним "супутником" у дорозі часто виявлялася пробита шина. Пара з особливою теплотою відгукується про гостинність, з якою вони стикалися всюди. "Люди, яких ти зустрічаєш, бачать тебе без упереджень. Вони просто вітають тебе з такою теплотою", – зазначає Анна. Завдяки допомозі та порадам місцевих жителів, їм вдавалося відносно безпечно долати навіть ті території, де були попередження про можливі викрадення, громадянські конфлікти чи диких тварин.
Один із найбільш напружених моментів стався у Замбії, коли вони раптово опинилися віч-на-віч зі стадом слонів, серед яких були й дитинчата. "Ми повільно їхали за поворотом, і раптом перед нами опинилося ціле стадо слонів", – описує Анна. Їм довелося дуже повільно відступати назад. "Ці секунди здалися вічністю", – зізнається вона. На щастя, стадо мирно пішло, і подорож продовжилася.
Ще один випадок, що назавжди закарбувався у пам'яті – інцидент у Туреччині, який ледь не коштував їм життя. Вантажівка обігнала їх на трасі на відстані менше 20 сантиметрів. Ерсін пригадує: "Анна їхала переді мною. Я справді подумав, що ми помремо". Після цього їм довелося зробити довгу зупинку, щоб прийти до тями. "Щодня відбувається так багато всього", – каже Анна про навантаження. "Твоє тіло і голова постійно напружені, і ти маєш адаптуватися до нової ситуації. У певний момент ми просто не могли більше сприймати інформацію".
Через два з половиною роки їхня неймовірна велоподорож добігає кінця. Зараз Анна та Ерсін перебувають біля Босфору в Туреччині та готуються до повернення додому. "Дивно і нереально знову вливатися в це інше життя", – розмірковує Анна. Вона планує використати свій досвід для допомоги біженцям в інтеграції. Ерсін, дипломований економіст, має намір перейти у сферу технологій.
У рідній Саксонії-Ангальт на них чекає переобладнаний крихітний будинок площею 35 квадратних метрів. Найбільше, за словами Анни, вони сумують за "тишею в лісі". Але найціннішим, що вони везуть із цієї подорожі, стало тепло і доброта людей, які вони зустрічали всюди. "Майже щодня нам доводилося просити про допомогу – запитати дорогу, уточнити інформацію про безпеку чи знайти нічліг", – розповідає Анна. "Це шалено здорово, як це зближує з людьми". Вона із жалем відзначає контраст із частою злістю та недовірою у їхньому звичному світі. "Ми гості на цій Землі, і вона набагато прекрасніша, ніж її уявляють, і це головний меседж", – підсумовує вона.
