Янгон – Я ніколи не забуду той хрип. Звук, що виривався з легенів маленької Ейпріл, вісімнадцятимісячної дівчинки, яка сиділа на колінах матері в одному з сіл М'янми. Кожен вдих давався їй важко; крила носа роздувалися, грудна клітка гарячково піднімалася. Ейпріл задихалася, страждаючи від пневмонії. Дівчинка боролася за життя.

Коли я читала сьогоднішні новини, я згадала про Ейпріл, про хрип у її легенях. «Землетрус магнітудою 7,6 сколихнув Південно-Східну Азію», – прочитала я і подумала: сподіваюся, Ейпріл вижила.

Це був 2012 рік. Ми відвідали медичний пункт на півдні цієї надзвичайно бідної країни Південно-Східної Азії. Тоді тисячі дітей помирали від пневмонії. Гуманітарні організації підтримували цю та десятки інших клінік, адже діти в М'янмі гинули масово: країна, зруйнована десятиліттями військової диктатури, інвестувала лише 2% свого бюджету в державну систему охорони здоров'я. У медпункті я запитала лікаря, що йому потрібно найтерміновіше. «Дитяче відділення», – сказав він. – «Машина швидкої допомоги була б доречною. Рентгенівський апарат. Для початку вистачило б матеріалів для обробки ран та хірургічних інструментів».

Пневмонія тоді вбивала тисячі дітей щороку; більше, ніж СНІД, малярія та кір разом узяті. А допомога могла бути такою простою: три таблетки на день врятували тоді життя Ейпріл, вони коштували 1 долар. Багатьом дітям тоді вже вдалося допомогти завдяки міжнародній підтримці та пожертвам. Тисячі лікарів та медсестер змогли пройти навчання.

Це було коротке вікно можливостей, коли промінь світла впав на таку похмуру зазвичай М'янму. Лише у 2011 році було розпущено військову хунту, яка гнобила країну 60 років. Ми відвідали лауреатку Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі (79), яка після 15 років домашнього арешту незабаром була обрана головою уряду.

Ми покидали цю чудову країну та її чудових людей, сповнені надії. Через 13 років стало зрозуміло: ця надія не виправдалася.

Громадянська війна, бідність – а тепер ще й землетрус. Найбільше страждають діти М'янми.

У 2017 році військові розпочали систематичне винищення мусульманської меншини рохінджа. Було щонайменше 10 000 загиблих, масові зґвалтування, підпали та пограбування. Організація Об'єднаних Націй затаврувала ці дії як геноцид.

У 2021 році військові повернулися до влади шляхом перевороту. З того часу в М'янмі знову триває різанина: військові та ополченці воюють між собою, і, як завжди, найбільше страждають діти.

А тепер ще й це. Землетрус магнітудою 7,6.

У великому місті Мандалай обвалилося кілька будівель. Кількість загиблих поки невідома. Ситуація залишається незрозумілою, у М'янмі немає незалежних ЗМІ, які могли б надати достовірні дані. Але така природна катастрофа може довести до межі навіть стабільні суспільства. А зруйновані суспільства, як у М'янмі, – це я знаю з гіркого досвіду на Гаїті у 2010 році, – вона може повністю зруйнувати.

«Я ніколи не бачив нічого подібного», – повідомив телефоном лікар з епіцентру подій одній з інформаційних агенцій. У країні, де, здавалося б, бачили все. Яке жахливе свідчення.